Іван Павліш, керівник «Тарілки»: «Одного дня у нас було 500 пропущених дзвінків»

«Першими мережами були наші локальні мережі супермаркетів, згодом до нас підключилася міжнародна мережа супермаркетів і пізніше до нас почали звертатися самостійно виробники їжі. Зараз ми працюємо і з тією їжею, яка має довгий термін придатності».

Іван Павліш, один із засновників та керівників ГО «Тарілка» – першого банку їжі,  у програмі «Люди» на «Радіо Перше» розповів, як прийшов до такої ідеї і навіщо йому  «Тарілка», а також – скільки за це платять та як вдається кожного дня забезпечити харчами бідних людей.

Радіо ПЕРШЕ · ЛЮДИ: Іван Павліш, керівник ГО «Тарілка» - першого в Україні банку їжі

«Не одразу зрозумів, як це працює»

– Розкажи, як виникла ідея створити продовольчий банк. Та як це – бути першими?

– Ідею привіз в Україну мій напарник Ростислав. Він довгий час мешкав у Німеччині, а там культура продовольчих банків досить розвинена і поширена. Німеччина налічує майже 1000 продовольчих банків. Таке містечко, як Ульм, у якому 100 тисяч населення, має три. У нас в Україні до 2019 року не було жодного.

Якщо чесно, я не одразу розумів, як може існувати продовольчий банк, чи готовий бізнес йти на певні поступки і передавати продукти в такі заклади.

Але ми почали формувати команду, робити перші презентації, проводити перші переговори і досить швидко нам вдалося отримати перші результати.

А далі усе пішло по наростаючій – «Тарілка» перетворилася із проєкту кількох людей на величезну структуру, яка має окремі команди, купу волонтерів і діюче приміщення, автомобіль, логістику. На нас навіть рівняються волонтери з інших міст.

– Кому ви вперше презентували свою ідею?

– Найефективніший канал комунікації – це безпосереднє спілкування з власником чи директором тієї чи іншої мережі. Бо, навіть досі, якщо ми пишемо електронні листи, вони переважно залишаються без відповіді. А під час спілкування, вдається знайти спільні точки дотику. Звичайно, першим партнерам потрібен був час, зрозуміти, на які ризики вони йдуть. Бо це були певні економічні втрати з їхнього боку, оскільки ті продукти, які вони нам передають, ще кілька днів могли б лежати на полицях і продаватися.

Але вони, роблячи такий дуже гарний і економічний, і соціальний жест, пішли на співпрацю. Першими мережами були наші локальні мережі супермаркетів, згодом до нас підключилася міжнародна мережа супермаркетів і пізніше до нас почали звертатися самостійно виробники їжі. Зараз ми працюємо і з тією їжею, яка має довгий термін придатності.

– Як переконати людей, що це потрібно?

– Зараз ми хочемо не переконувати людей, а розробити такий алгоритм, коли ті люди зрозуміють, що витрати за утилізацію відходів, на вивезення побутового сміття, можуть перетворитися на співпрацю з «Тарілкою». Це не означає, що «Тарілка» стає утилізаційною компанією, оскільки ми працюємо виключно з продуктами, які знаходяться в межі терміну придатності.

Щодня формуємо 25 продуктових наборів

– Чи проводили ви дослідження, скільки українці викидають їжі і скільки українців живе на межі бідності?

– Ми не досліджували, але в кінці 2019 року познайомилися з представниками Продовольчої сільськогосподарської організації, яка працює в складі ООН, і вони ведуть таку аналітику. Згідно неї, українці щороку продукують 7 мільйонів тонн продовольчих відходів.

Це та їжа, яку ми купили і не спожили, та, яка була втрачена під час логістики, та, яку неякісно зібрали наші фермери на полях. Значну частину тієї їжі складають продукти, які є протермінованими і які неможливо споживати.

– Чи працюєте ви з фермерами, які щороку через страйки знищують врожаї?

– Про нас колись Ukraїner зняли класний сюжет, і один фермер з Яворівського району, який має власне молочне виробництво, побачив його і запропонував передавати нам продукцію, яка часом в нього залишається з точки на Привокзальному ринку. Його працівники комунікують з нашими логістами і ми забираємо на благодійність його продукти.

– Вам приносять продукти чи ви самі забираєте?

– 9 серпня ми відкрили своє приміщення – це знакова подія для нашої команди. Кожного дня ми приймаємо 25 відвідувачів, тобто щодня формуємо 25 продуктових наборів. Всі магазини-партнери, які передають їжу, підключені до нашого загального чату. До 13:00 адміністратор чи директор з магазину відписує нам, що готові віддати їжу. У нас в команді логістики є людина, яка готує маршрут водієві і той з волонтером на супроводі їде по цих точках. Від 17:00 до 18:00 вся їжа потрапляє до нас і волонтери приступають до формування продуктових наборів.

З чого складаються продуктові набори?

– Зазвичай є хлібобулочні вироби, молочні (кефір, ряжанка, сир). Також: м’ясна продукція, печиво, солодощі, інколи сік. Ми працюємо з однією овочевою базою і двічі на тиждень нам передають овочі і фрукти. Але з ними у нас інша робота. Ці продукти ми виставляємо на умовний прилавок, щоб людина могла на власний вибір обрати. Овочі і фрукти якісні, але трішки «втомлені», і щоб люди не ображалися, ми даємо змогу обирати на власний розсуд. Ті продукти, у яких закінчується термін придатності, ми передаємо команді «Зелене місто» і їх перетворюють на компост. Ми намагаємося робити «Тарілку» еко- і соціальним проєктом.

Кошти отримує лише водій

– Яку місію ви перед собою ставите?

– Нас дуже часто запитують, чи «Тарілка» – екопроєкт, чи соціальний. Ми відповідаємо, що це ідеальний симбіоз екологічного і соціального.

– Чи змінювалася його мета від початку діяльності?

– Змінювалися певні цілі. Спочатку ми планували у приміщенні «Тарілки» відкрити соціальну їдальню, але зрозуміли, що це додатковий величезний процес, на організацію якого треба багато коштів, і багато організаційних моментів – санепідемстанцій, кухарів…. Наразі ми продовжуємо працювати як продовольчий банк. Наприклад, німецькі продовольчі банки приймають від 150 до 300 відвідувачів щодня. Ми теж ставимо такі цілі. Але наразі вимушені формувати всі торбинки і викликати визначену кількість людей. Ми працюємо 6 днів у тиждень, отже 600-700 людей отримують щомісяця таку допомогу.

– Чи у вас є список людей, яких ви викликаєте за їжею?

– До відкриття нашого приміщення «Тарілка» працювала, як ланка між супермаркетом і потребуючою людиною, все передавали нашим партнерам з різних організацій Львова. Наразі – це понад 30 організацій, які допомагають людям, що перебувають в потребі. А зараз ми маємо можливість приймати відвідувачів у себе. Єдине – не можемо доставляти адресно. Маємо декілька ідей щодо співпраці зі службами соцзахисту міста. Також, плануємо запустити проєкт адресної доставки за допомогою волонтерів на велосипедах.

– Робота в «Тарілці» – це волонтерство чи оплачувана праця?

– На жаль, за роботу у нас отримує кошти наразі лише водій, бо в нас слабенька організаційна спроможність. У нас дуже багато операційних витрат і на завершення ремонту. «Тарілка» – це неприбуткова громадська організація. Ми маємо декілька ідей щодо організації соціального підприємництва, які будемо пробувати організувати.

У нас є класний інструмент – відвідувачам, які до нас приходять, ми пропонуємо роботу – волонтерство. Для цих людей ми стараємося формувати продуктові набори також.

У нас вже створилося коло волонтерів. Наприклад, у нашому кол-центрі працює дві жінки, які є багатодітними матерями і людьми з інвалідністю. Для них – це хороший спосіб забезпечити себе. Сортуванням їжі в нас займаються декілька людей, які вже є пенсіонерами, але для них це дуже гарна соціалізація. Вони дуже господарські і дуже допомагають. Один з наших водіїв є людиною з багатодітної сім’ї, а інший – ветеран. Ми стараємося залучати людей з числа відвідувачів, щоб переслідувати ідеї сталого розвитку і створити гідні умови праці для тих людей, які не мають можливості з тих чи інших причин знайти роботу.

«Виграють всі – малозабезпечені, природа, країна»

– Для чого тобі «Тарілка»?

– Кожен учасник нашої команди бачить в «Тарілці» величезний потенціал. Одна «Тарілка» забезпечує продуктовим набором 25 людей в день, а тепер уяви, що у Львові три таких «Тарілки», а якщо вони будуть ще в кожному великому місті? Уяви, яка кількість людей щодня отримуватиме продуктові набори і яка кількість органічних відходів не потраплятиме на смітник. Виграють всі – малозабезпечені, природа, країна.

«Тарілка» не стала сенсом мого життя, але я намагаюся долучатися до її діяльності в міру можливостей. Я би хотів, щоб ми змогли перетворити «Тарілку» на місце праці для багатьох людей. Але наразі воно працює на ентузіазмі, альтруїзмі.

– Допомагати іншим – це постійні емоції. Чи траплялися моменти вигорання?

– Можливо, завдяки досвіду на війні, у мене випрацювалася певна стійкість до моментів, які трапляються в «Тарілці». Робота з соціально незахищеними верствами населення дуже складна. Я не засуджую людей, але багато хто до нас приходить з певною бідою. Дехто говорить: «Я вже місяць чекаю на продуктовий набір». Доводиться пояснювати, що у списку понад тисяча людей. Багато хто не розуміє, що треба почекати певного моменту, щоб прийшла їхня черга.

Я завжди намагаюся працювати з нашими волонтерами щодо моральної стійкості, щоб вони налаштовували себе, що це нелегка робота, попри те, що ми несемо світлі цілі.

Також, намагаємося знаходити різні «плюшки». Наприклад, Львівський органний зал дав нам два абонементи на два місця на всі свої заходи, які можна відвідати нашими волонтерами.

Є момент вдячності від людей, які приходять. Він дуже визначальний. Часом приходять люди, по яких помітно, що вони давно не їли і торбинка з їжею вводить їх в ступор, вони навіть не вірять, що можна просто взяти їжу. Вдячність від людей перекреслює певні негаразди. Тоді відчувається важливість проєкту.

«Європейське законодавство стимулює підприємців передавати їжу»

– Наскільки люди взагалі готові просити про допомогу?

– Насправді, ми не встигаємо опрацювати заявки від людей, які отримуємо. Після відкриття ми просто «вибухнули». Одного дня у нас було 500 пропущених дзвінків, ми не встигали їх опрацьовувати. Зараз все дещо стабілізувалося.

– Ви допомагаєте лише львів’янам?

– Був випадок, коли двірник сказав, що приїжджала жінка зі Старого Самбора і о 6 ранку чекала, щоб отримати продукти. Одна бабця зі Сколе періодично мені телефонує і запитує, коли нарешті «Тарілка» відкриється в Сколе. До нас пишуть листи з області, з району, про можливість отримати допомогу.

– Чи пригадуєш найдушевнішу історою, яка тебе вразила?

– Для мене делікатними моментами є те, коли звертаються ветерани чи ветеранки. Віднедавна ми почали допомагати білорусам, які через події в своїй країні змушені були переїхати і оселилися у Львові. Вони до нас приходили і я бачив в їхніх очах, як би вони хотіли творити подібні проєкти в себе вдома.

«Є проблеми із розумінням нашої діяльності пересічними людьми»

Хто у вас в команді? Що це за люди, які готові пожертвувати свій час, енергію, щоб допомагати іншим?

– Варто віддати належне такій організації, як «Пласт». Більшість учасників команди «пластуни», а «пластунам» тільки дай поволонтерити. Співзасновницею проєкту є Настя Слюсаренко, Рома – керівниця HR команди, Соломія – керівниця кол-центру. Є команда, яка займається втіленням ідей сталого розвитку, її кординаторкою є Килина, Аня – керівниця команди логістики. Є Тарас, який відповідає за комунікацію і співпрацю з іншими соціальними проєктами Львова. Моя дружина Христя відповідає за комунікацію, медіа, маркетинг. У них в командах є купа людей. Понад 100 волонтерів, які долучаються.

–  Чи є в таких проєктів перешкоди?

– Є певні труднощі. Ми – стартап, відповідно, не знали, де набратися досвіду. Все, що ми мали – це наші напрацювання і розробки. І вже зараз ми масштабуємося та проводимо конференції, де розказуємо, як було в нас.

Другий біль – відсутність будь-якого законодавства про діяльність продовольчих банків.

Наприклад, європейське законодавство стимулює підприємців передавати їжу до продовольчих банків і створює певні преференції. Якщо одна мережа передала продуктів на 100 тисяч євро в продовольчі банки, вона має право тих 100 тисяч євро оптимізувати від податку на прибуток. В нас такого немає і напевно не зовсім скоро буде.

Також є проблеми із розумінням нашої діяльності пересічними людьми. Часом говорять, що ми годуємо сміттям. Ми пояснюємо, що не працюємо з протермінованими продуктами, а якщо такі є – ми передаємо на утилізацію.

«Існування «Тарілки» свідчить про зрілість суспільства»

– Чи можна залишати вам продукти на кшталт «підвішеної» піци чи кави?

– Так. Досить часто нам телефонують і кажуть: «У нас був корпоратив, залишилися продукти, чи можна вам передати?» Нещодавно в одному з готелів відбувалася велика конференція і в них залишилося біля 40 обідів, бо не приїхали всі учасники. Але, оскільки, з готовою їжею ми не працюємо, то передаємо інформацію своїм партнерам, які з таким працюють. Є люди, які приносять нам їжу. Одна жінка, яка приходила до нас отримувати продовольчий пакет, наступного разу принесла нам мішок яблук. Це дуже круто.

– Деяких людей волонтери розслабляють, мовляв, для чого мені щось робити, якщо волонтери дадуть…

– Ми не можемо оцінити людей, які приходять до нас за їжею. Хай це залишиться на совісті кожного. Ми знаємо, що є люди, які зловживають своїм статусом, щоб прийти до нас і отримати продуктовий набір, але ми прийняли рішення не відфільтровувати. Можливо ми так уникаємо проблем для себе, але не наважуємося сказати людині чи достойна вона, чи ні отримати продукти. Ми не обмежуємо соціальні категорії людей, яким допомагаємо.

– Наскільки ваш досвід стає прикладом для інших?

– Зараз в Києві працює «Тарілка. Київ», київські волонтери до нас приїжджали, допомагали і відкрили «Тарілку» у себе. Також до нас мають приїхати волонтери з Херсона. Ми проводимо конференції і на них багато людей з різних областей: Луцьк, Рівне, Вінниця, Івано-Франківськ, Чернівці, Часів Яр, Полтава, Одеса… Ми б хотіли, щоб «Тарілки» були максимально автономними.

Якось нам одна політична партія запропонувала зробити представництво «Тарілки» у всіх містах, де є ця партія. Від такого ми відмовляємося.

– Про що свідчить те, що подібних до «Тарілки» організацій стає все більше в Україні?

–У нашої команди була зустріч з Уляною Супрун (колишня міністерка охорони здоров’я. – Ред) і вона зазначила, що існування «Тарілки» свідчить про зрілість суспільства. І я сподіваюся, що така зрілість збільшуватиметься. У нас відбувся Майдан, війна і всі жертви, які були і, на жаль, ще будуть – не даремні. В нас з’явилася хороша молодь, яка цінує те, що відбувається і готова розбудовувати нашу неньку.

Розмовляла Дар’я Бура